Анотація
«Зону скальпів» я написав ще у 2008 році. Тоді текст мав назву «Дике поле», але пізніше з’ясувалося, що романів з такою назвою дуже багато. До того ж в мене вийшли книга «Химери Дикого поля», то щоб не було плутанини, я перейменував роман у «Зону скальпів». Писав я його у період не дуже успішної закоханості, що досить погано вплинуло на текст. Розсилання роману по видавництвах ні до чого не призвело, так само, як і участь у «Коронації слова». Я і сам бачив недоліки тексту, але задумка роману, той світ, який я там вигадав, мені дуже подобалися і не відпускали. Я знав, що рано чи пізно перероблю цей текст і зроблю з нього цукерку. І от на десь у лютому 2014 року я всівся за «Зону скальпів». Все зайве було викинуто, додалося кілька розділів, ну і роман став таким крутим, як я його і бачив. Але тут трапилася інша біда – почалася війна на Сході. І текст, в якому зображувався цілковитий розпад і деградація української армії, почав сприйматися як ледь не сепарський. Спроби зауважити, що події книги відбуваються взимку та на початку весни 2014 року і досить точно відображають тодішній стан нашої армії, не діяли. «У вас українські солдати знімають скальпи! Ви що!» – жахалися видавці і відсахувалися від роману, як нечиста сила від ладану. Я намагався пояснити, що «Зона скальпів» – роман про вигадану війну, з вигаданим ворогом і у вигаданому краї. Є книги в жанрі альтернативної історії, а це був текст в жанрі альтернативної географії. Однак нічого не діяло. «Зона скальпів» несподівано потрапила у поганий контекст.
Щось схоже, тільки навпаки, відбулося з вже згаданими «Хімерами Дикого поля». Цей роман, написаний у 2013 році, розповідав про озброєні спроби ФСБ створити в Україні території хаосу. В рік написання «Химери» здавалися перебільшенням, ледь не хворою фантазією автора, а вже за рік досить вдалим прогнозом того, що відбувалося на Донбасі. Завдяки радикальній зміні суспільно-політичного контексту «Химери» вийшли книгою. І саме зміні цього ж контексту закрили шлях для друку «Зоні скальпів». Але це хороший роман, я час від часу його перечитую і дуже переймаюся, що він приречений на животіння у якості файла на моєму компі.
Анотація: «Зона скальпів» – пригодницький роман Владислава Івченка з елементами альтернативної географії. Дія роману відбувається з початку зими 2013 року до початку весни 2014 року. Опозиційний до режиму Януковича журналіст з міста Оклунків (північний схід України, неподалік від кордону з Росією) Мокій Галібарда несподівано потрапляє під ще нечувану тоді мобілізацію: його, як лейтенанта запасу, відправляють служити у так звану Північно-Східну Окрему Групу Військ (ПСОГВ). Ті, хто служить у ПСОГВ називають її Заставою, бо її ціль – втримувати напади так званих «чорних» – войовничих кочовиків, що живуть в Зоні, території, десь між Росією і Україною, не позначеній на жодних мапах. «Чорні», у яких є лише холодна зброя, постійно атакують, а Застава з останніх сил відбивається, скаржачись на нестаток боєприпасів та особового складу. Щоб мотивувати солдат Застави їм платять премії за кожного вбитого «чорного», але підтвердити загибель ворога можна лише знятим з трупа скальпом. То бійці Застави після кожного бою обходять поле битви і забирають з вбитих ворогів скальпи (на Заставі їх називають чубами) і вуха, з яких роблять намиста для продажу на «чорному» ринку Києва. Мокій спочатку з огидою спостерігає за місцевими звичаями, але потім сам захоплюється війною. Застава чекає на Орду. Явище, що трапляється з періодичністю раз на 20-30 років, коли всі «чорні» Зони, зазвичай розділені на сотні племен, об’єднуються під владою єдиного правителя Халвака і намагаються захопити Заставу. «Чорні» вірять, що за Заставою знаходиться рай, повний здобичі, то будь-що мріють туди прорватися. На Заставі ж знають, що якщо пропустять ворога, то Україна буде сплюндрована. Між тим у Києві починається Майдан. Янукович, який час від часу навідується до Зони для полювання на «чорних», хоче використати ПСОГВ для придушення протестів. Галібарда робить все, щоб не допустити цього. Та ось під стіни Застави приходить Халвак з величезним військом і здається, що не врятуватися ані Мокію, ані Україні.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.